Розмір шрифту: 

Протягом тривалого часу правова охорона фотографії були предметом дискусій. Висловлювалсь думка, що фотографія – це лише механічний процес копіювання за допомогою фотоапарата, і відмовлялися визнавати її як твір, який може охоронятися нормами авторського права.

Зародження правової охорони на фотографічні твори припало на 80-ті роки ХІХ століття. Першими країнами, які надали правову охорону фотографіям були Великобританія та США. Так, завдяки судовому прецеденту  фотографічні твори набули статусу правової охорони у США ще у 1884 році. Згодом і у Великобританії дані твори потрапили під правову охорону згідно з законом про охорону творів витончених мистецтв 1888 р. Інші країни континентальної Європи почали надавати правову охорону фотографічним творам на початку ХХ ст.

На законодавчому рівні на території нашої країни перші згадки про фотографічні твори як об’єкти авторського права знаходимо в законі Російської імперії «Про авторське право» від 20 березня 1911 року. Перейнявши досвід багатьох західноєвропейських держав, що визнали фотографії результатом творчої діяльності, вітчизняний закон, на жаль, не зміг задовольнити прихильників фотографії. Основною проблемою даного закону виявилася система обмежень і формальностей для цих творів, надаючи перевагу фотографіям, що були видані у вигляді збірок або серії знімків, які "становили самостійний художній, історичний або науковий інтерес”, а знімки у сфері астрономії, медицини та мікрофізики прирівнювались до літературних творів.

Радянське законодавство про авторське право також пов'язувало охорону фотографічних творів із дотриманням формальностей: авторське право на ці твори визнавали, якщо на кожному примірнику твору були зазначені ім'я автора, місце та рік випуску твору у світ [1, ст. 472]. недотримання даних формальностей призводило до переходу фотографічних творів у суспільне надбання.

На міжнародному рівні охороноздатність фотографічних творів була визнана на Берлінській конференції з перегляду положень Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1908). Таким чином, прийнятий міжнародний договір став підґрунтям для подальшої уніфікації і гармонізації охорони фотографічних творів у міжнародному авторському праві.

Проте, сучасне міжнародне (універсальне) закріплення правового регулювання фотографічних творів формально залишилося на початковому рівні.

Положення Цивільного кодексу України (далі — ЦК) стосовно фотографічних творів збігаються з положеннями Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (ст. 2), яким зазначено, що термін «літературні та художні твори» охоплює усі твори у сфері літератури, науки та мистецтва, яким би способом і в якій формі вони не були б виконані, такі як... фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виконані способом, подібним фотографії...» Таким чином, фотографічні твори є охоронним об'єктом як твори мистецтва [2, 3].

Однак ні Цивільний кодекс, ні Закон України «Про авторське право та суміжні права»  [4] не дають визначення поняття «фотографічний твір», а тільки відносять до об'єктів авторського права фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії [3, ст. 433; 4 ст. 8]. Не існує одностайної думки щодо визначення фотографічного твору і серед науковців. Таке положення робить свободу тлумачення щодо даних об’єктів.

Інтелектуальна власність; патент на винахід